МИКОЛА ХОМЕНКО

Я не знаю… «Я не знаю…» – раз по раз повторює в ефірі один з відомих політичних діячів, який, я впевнений, буде брати участь у майбутніх президентських перегонах. Не знає, чи можна довіряти нашим лікарям, яку освіту можуть дати наші викладачі, яку дорогу можуть побудувати наші дорожники… Якщо раніше було популярним «що робити?», то сьогодні «я не знаю». Здебільшого це питання використовують для підсилення проблеми, яку озвучують, для досягнення певного ораторського ефекту. А так, за великим рахунком, ми багато що знаємо, тільки інколи нам хочеться побути в ролі учня, який не вивчив домашнє завдання. Що хоче наша молодь, чим вона живе, як мотивувати її до навчання, який педагогічний інструментарій необхідно використовувати? Чи відповідають наші уявлення реаліям сьогодення? Зовсім недавно ми провели анкетування студентів випускних курсів аграрних коледжів та університетів. Робимо це періодично вже майже 20 років. Зміст запитань зберігаємо і бачимо, як змінюються з час...

Реформа освіти - або як вижити коледжам і технікумах в нашій країні. В профільному комітеті Верховної Ради розглядали це питання. Головна тема обговорень - хто фінансуватиме навчальні заклади.

Під час дискусій щодо дуальної освіти в Україні звучали сумніви щодо її запровадження: «це вже було, до цього ми не готові, це можливо запроваджувати лише при підготовці робітничих кадрів, у певних галузях ця форма неефективна, роботодавці не готові до роботи в цьому форматі, як проводити оплату викладачів, як на це будуть реагувати контролюючі фінансові структури, нові навчальні плани, який механізм реалізації». Так, безумовно, у певній мірі в нас щось подібне було, навіть більш диференційовано – заочна, вечірня форми навчання, екстернат, навчання в навчально-курсових комбінатах. Було, але на певному етапі себе дискредитувало, через що втратило свою привабливість і ефективність. Хтось може сказати, що це зовсім не те. Звичайно, не зовсім те – 4 дні роботи, 1 день навчання. Безумовно, що ця форма навчання дуже цікава. До речі в Німеччині дуже пишаються, що майже всі, хто проходив дуальну освіту, були працевлаштованими. Звичайно, що ми не зможемо копіювати цю систему на...

Значення освіти переоцінити дуже важко. Власне кажучи, це один із головних визначальних факторів як для окремої особистості, так і для суспільства в цілому. Тільки уявіть собі, якби у свій час син дрібного німецького чиновника Адольф пройшов би все-таки творчий конкурс і вступив в художню академію, син грузинського селянина Йосиф продовжував би навчання в духовній семінарії, а син директора симбірської школи Володимир відвідував би заняття, а не здавав екзамени екстерном, то світ, напевно, був би зовсім іншим. У кожної людини настає в житті період, коли необхідно приймати рішення, яким шляхом рухатися далі. І в першу чергу це стосується освіти. Переглядаючи результати прийому цього року, можна відзначити, що пройшов він без особливих потрясінь – і черг в приймальних комісіях не було, і апеляцій з боку абітурієнтів і батьків особливо не поступало, і палаток перед міністерством ніхто не розбивав, і в пресі та телебаченні обійшлось без розгромних статей та репортажів. Все добр...

Останнім часом сам для себе відзначаю, що не все у нас так погано, зокрема і в освіті. Втілення в життя формули Козьми Пруткова «хочеш бути щасливим – будь», що може звучати як «хочеш бути освіченим фахівцем – будь», на 90 відсотків залежить безпосередньо від самої людини. Молодь уже сьогодні не така, якою вона була ще 10–15 років тому, – більш мотивована, цілеспрямована, з прагненням до успіху, з розумінням, що цього досягнути без освіти просто неможливо. Володіння іноземною мовою, сучасними інформаційним технологіями, отримання право на водіння автомобілем – це вже потужний крок, щоб не загубитися в соціумі, цеглинка в побудові омріяного щастя. Реально? Безумовно, і доступно майже всім. Вища освіта – за словами заступника міністра освіти, більше 70 відсотків молоді бажають її отримати. Невже це можна розглядати як недолік? Так, не всі наші університети відповідають світовому рівню, та і визначення цього рівня досить відносне, якщо розглядати його через призму різноманітних р...

Якість освіти, оцінювання якості освіти – головне, що сьогодні турбує не тільки освітянську спільноту. Якість освіти – питання, яке залежить, у першу чергу, від суб’єктів процесу, а от щодо оцінювання знань – воно визначається не тільки чіткими критеріями, об’єктивністю викладача, а й певними нормативними підходами. Пам’ятаєте картину Ф. Решетнікова «Знову двійка»? Розпач матері, стурбованість сестри, зацікавлений погляд брата і тільки пес радий недолугому школяру. Але всім зрозуміло – це «двійка», «незадовільна» оцінка. Не знаю, як сьогодні можуть розібратися батьки і студенти технікумів і коледжів, коли оцінювання знань проводять за декількома шкалами, а якщо бути конкретними, аж за чотирма: ·          шкільною 12-бальною (загальноосвітній цикл навчання); ·          класичною 5-бальною (спеціальний цикл); ·          кредитно-трансферною 100-бальною (сп...

Згадав розмову, свідком якої був, з літнім професором, який хотів видати підручник фахового спрямування обсягом близько 800 сторінок, без ілюстрацій, схем, графіків тощо. Скажу відверто – монографія в розширеному варіанті. Дисципліна, для якої був призначений підручник, дуже цікава, яку можна проілюструвати на кожній сторінці. Спроба коректно переконати, що підручник такого обсягу і в такому вигляді вже буде відлякувати студента, наштовхувалася на стіну нерозуміння: «Як же так, тут напрацювання всього мого життя». Пропозиція щось скоротити та зробити привабливішим цей матеріал – ентузіазму у, безумовно, досвідченого науковця не викликала. Звичайно, необхідно визначатися, для кого і для чого ми готуємо друкований матеріал. Якщо це наукова праця, то це дещо інше, ніж підручник чи навчальний посібник. Безумовно, наукова робота потрібна, можливо, навіть студенту для підготовки курсової або дипломної, але не для навчання. Проведене недавно анкетування студентів щодо використання ел...