Ринок праці і ринок освітянських послуг

 

Останнім часом поняття гіпотеза

, або припущення, яке здебільшого використовували як термін у науці, значно розширило межі свого використання. Гіпотетично ‒ дискутуємо, пропонуємо, приймаємо рішення, а проте ‒ ніхто не несе ніякої відповідальності. Через те, що гіпотетично. Гіпотетично визначаємося щодо кількості населення в Україні: 40 чи 30 млн, а, можливо, і менше?

А що буде з країною за такої демографічної ситуації через 10‒20 років? А скільки нам потрібно фахівців, робітників, і чи достатньо наші заклади освіти їх готують?

Як формується державне замовлення? Які результати працевлаштування в розрізі спеціальностей? Скільки і які фахівці виїжджають за кордон? Суто гіпотетично, якщо аналізувати щоденну інформацію щодо автобусів з пасажирами, які потрапляють в аварію дорогою в Польщу і звідти, враховуючи середньостатистичну аварійність по країні, не важко вирахувати, скільки щоденно людей перетинає кордон лише з однією країною. Тут, напевно, я вже дуже завернув, але, як кажуть, гіпотетично можна прийняти і цей варіант.

Ринок праці і ринок освітянських послуг: реальність, гіпотези, прогнозування.

Керуємося винятково статистичними матеріалами, які отримуємо з Держстату, Держслужби зайнятості, Пенсійного фонду, ЄДБО, МОН.

На основі співставлення низки показників, провівши ретроспективний аналіз, а також використовуючи іншу інформацію, суто гіпотетично, з певною долею суб’єктивізму, можна дати відповіді на більшість питань. А для чого? Для того щоб пропонувати зменшення кількості закладів освіти чи ліквідувати окремі спеціальності, закрити кордони чи змінити міграційну політику? А можливо, взагалі відпустити ситуацію? Але народ все частіше ставить питання: на що ідуть його гроші, які він дає державі у вигляді податків. То, напевно, краще, як говорив Конфуцій: «Не проклинати все життя темряву, а, можливо, запалити маленьку свічку». Інформаційну.

Не буду говорити пафосних слів щодо гармонізації ринку праці і ринку освітянських послуг. Не варто. Є спеціальності престижні і не дуже, є робочі місця в місті і у селі, є в Києві і є в Мелітополі. І, звичайно, що є ближнє і дальнє, для багатьох омріяне, зарубіжжя. От, як кажуть в селі, і господарюй…, визначься, кого необхідно готувати і в якій кількості.

Простіше з бюджетною сферою. Візьмемо найближчу для нас – освітянську. У 15 тисяч шкіл працює майже 440 тисяч викладачів, у дошкільних закладах освіти ‒ 120 тисяч. Щороку з різних причин звільняються 16 тисяч, ідуть працювати 13 тисяч осіб. У центрі зайнятості зареєстровано 11,4 тисяч за наявності вакантних місць 4,3 тисяч працівників. Тут своя технологія, і є великі сумніви, що ті, хто зареєструвався, підуть на вакантні місця.

Крім того, тримаємо в голові, що близько 75 тисяч вчителів пенсійного віку, які за певних обставин (рішення уряду ‒ пенсія або робота) можуть, гіпотетично, водночас покинути роботу. Цього року в університети на бюджетні місця за спеціальністю «Середня освіта» зараховано 9,3 тисяч студентів, з яких 6,5 тисяч ‒ на бюджет, у педагогічні коледжі ‒ 5,8 тисяч студентів, зокрема 5,1 тисяч ‒ на бюджет.

Це багато чи мало? Враховуючи, що значна кількість випускників після закінчення педагогічних закладів освіти в школу не потраплять з відомих вам причин, ‒ недостатньо. І в «личку»: якщо завтра викладачі-пенсіонери з певних причин звільняться (75 тисяч), щоб закрити це кадрове питання, необхідно 8‒10 років.

Ще складніше з охороною здоров’я. У засобах масової інформації промайнуло, що в минулому році за кордон виїхало майже 65 тисяч медичних працівників, з яких, звичайно, значна частина навчалася на бюджеті. Цього року у медичні університети зараховано 8,8 тисяч студентів, зокрема на бюджет ‒ 3,6 тисяч, і в коледжі ‒ 9,6 тисяч студентів, зокрема на бюджет ‒ 6,0 тисяч. До речі, лише за останні три роки кількість середнього медичного персоналу скоротилася на 36 тисяч. А якщо кожний рік будуть виїжджати так, як і минулого року, то гіпотетично…

Бюджетна сфера діяльності ‒ це здебільшого сфера послуг: освіта, культура, медицина, де хоч якоюсь мірою можна спрогнозувати потребу в фахівцях, гармонізувати ринок праці і ринок освітянських послуг.

А от виробництво ‒ це бізнес, підприємницька діяльність, у якій хочуть мотивовано працювати більшість випускників відповідних спеціальностей. Скільки ми маємо реальних робочих місць і скільки потрібно ‒ визначитися набагато складніше. Розраховувати на вироблену продукцію чи наявні виробничі та технічні ресурси (трактори, автомобілі, потяги, земля, худоба). До речі, якщо говорити про агрономів, на підготовку яких в цьому році виділено близько 1100 бюджетних місць, то це лише один на 40 тисяч гектарів!

Обіцянки про створення нових 100 тисяч робочих місць, які озвучує кожний уряд, вже набило оскомину. Не Кремнієва у нас долина. На жаль. Хоча, якщо розглядати суто гіпотетично…