Дисбаланс ринків праці й освітянських послуг

Хочеш бути щасливим – будь. Але це ніяк не має бути на кшталт: хочеш мати вищу освіту – май. Безумовно, наявність її – значною мірою золотий ключик від омріяних дверей у щасливе майбутнє. Але для того щоб його отримати, потрібно докласти зусиль і дійсно бути мотивованим – студенту до знань, а викладачу – до самореалізації в освітянському середовищі.

Сьогодні як ніколи виникає питання щодо якісної підготовки фахівців вищої школи. Особливо через невизнання дипломів випускників наших медичних вишів в країнах Африканського континенту. Звичайно, що це удар по престижу нашої освіти загалом, а не тільки медичної. Втрачаємо те, що ми мали і, на жаль, компенсувати ці втрати поки нічим.

Входження в Болонський процес дозволило певною мірою лібералізувати взаємини у європейському освітянському середовищі і не більше. Конвертований диплом, на жаль, залишився нереалізованою мрією. Як результат, ми маємо колосальний відтік молоді на навчання в країни Європи (20-30 тис. осіб щороку).

У чому причини? Не потрібно лише шукати їх серед персоналій, які певний період очолювали міністерство. Хоча, безумовно, хтось має взяти відповідальність за втрату наукової і професійної складової у вищій освіті, зниження рівня науково-педагогічного персоналу, кадрового потенціалу, матеріально-технічного ресурсу.

Останнім часом стали пишатися доступністю вищої освіти в країні, власне кажучи, за статистичними даними, ми можемо стати найосвіченішою нацією в світі. Хочеш мати вищу освіту – ти її отримаєш, якщо не на бюджеті, то за контрактом.

Сьогодні вже дехто пропонує взагалі не враховувати результати ЗНО під час вступу на контрактну форму навчання. На жаль, вартість диплому за контрактом визначає, в першу чергу, суму, на яку готові розщедритися батьки, а не конкретні економічні обрахування, виходячи із затратної складової. Престижність, бренд, розташування навчального закладу – далеко не повний перелік факторів, які в цьому випадку є визначальними.

При цьому дисбаланс між ринком праці і ринком освітянських послуг просто вражаючий. Нещодавно під час зустрічі у форматі круглого столу між представниками бізнесу, освіти і науки один із поважних керівників навчального закладу дивувався, через що не хоче брати роботодавець його випускників з досить вузького напряму підготовки, будучи впевненим, що ці фахівці дуже кваліфіковані і конче необхідні на виробництві. У процесі дискусії визначилися, що не потрібні бізнесу ці фахівці, якими б висококваліфікованими вони не були. Просто відсутні посади під них на виробництві.

Вузька спеціалізація втрачає свій сенс вже на першому робочому місці. Маючи базову профільну підготовку, фахівець шляхом проходження короткотермінових курсів може отримати відповідні знання і навички, необхідні для роботи на найбільш вузькопрофільній посаді.

Ловлю себе на думці, що в процесі реформування освіти ми її підлаштовуємо під навчальний заклад, під Європейську інтеграцію, під Болонський процес тощо, не враховуючи реальний ринок праці.