Якіснішою освіта так і не стає

«Боливар выдохся, он не выдержит двоих»
О.Генри

Восени були прийняті три реформи – освітянська, медична, пенсійна. Безумовно – потрібні, безумовно – очікувані. Ідей вистачає, рекомендацій вдосталь – знаємо що, знаємо як, а от з реалізацією в нас проблеми.

Якість освіти – скільки б ми не повторювали ці слова, але якіснішою вона так і не стає. І будемо відверті до кінця, їдуть наші діти навчатись за кордон далеко не тому, що в нас запроваджено ЗНО (з окремих спеціальностей бальний показник при зарахуванні непристойно низький), а в надії все-таки отримати нормальну освіту. Не завжди ці надії справджуються, але недовіра до освіти на батьківщині жене їх за межі держави. У цьому році наші університети не дорахувались 20 відсотків молодих людей, які за результатами ЗНО отримали найвищі показники. Де вони? Звичайно, що вирішили отримати освіту за кордоном і, на жаль, нерідко далеко не в кращих навчальних закладах.

Рідко яке зібрання освітянської спільноти з участю МОН проходить без закидів – робіть щось, щоб молодь не виїжджала за кордон. А що робити – паспорти не видавати, змусити платити за освіту, отриману в школі? Це вже було, і результати нам відомі.

Необхідно визнати, що за період незалежності ми багато що втратили і не співвідносно отримали. Напевно, настав період, коли нам всім, і не тільки в освіті, потрібно накласти мораторій на реформи, хоча б на рік, і, не шукаючи винних, провести інвентаризацію того, що ми впроваджували впродовж 25 років.

25 років – це майже 2,5 циклу шкільного навчання, 5 циклів університетської освіти. Чверть століття. «Припиніть говорити про слабкі сторони своєї освіти, говоріть про сильні і від цього будуйте свою подальшу роботу», – говорять нам іноземні експерти-колеги, яким вже набридло вислуховувати наші скорботні промови. Врешті-решт, давайте визначимо той позитив, який прижився, відмовимося від того, що було помилково визначено пріоритетним, а можливо, до чогось варто і повернутись.

«А що далі?» – скажете ви, мій шановний читачу. Однозначно, що в нас мало робочих місць для випускників університетів, через що велика конкуренція на ринку праці, як наслідок, значна кількість випускників працює не за фахом. Так, є потреба в робітничих кадрах – не критична, але є, з досить пристойною платою.

Не скоро ми зможемо добитися конвертованості наших дипломів, що дозволило б працювати за фахом за кордоном. Не володію статистичними даними, скільки фахівців, які виїхали за кордон, могли б підтвердити або навпаки – спростувати це. Та, напевно, вони взагалі відсутні. Але безумовно, що цей показник визначається навіть не десятками тисяч.

Необхідно визнати, що інтеграційні процеси в світі незворотні. І скільки б ми не закликали до патріотизму, затримати виїзд за кордон не зможемо. Причина всім відома.