МИКОЛА ХОМЕНКО

Скільки потрібно агрономів, зоотехніків, економістів і фахівців інших спеціальностей для аграрного сектору економіки? Це питання завжди піднімають під час формування державного замовлення як в стінах Міністерства аграрної політики та продовольства України, так і в Міністерстві освіти і науки. Нагадаємо щодо частки державного сектору в сільському господарстві, яка становить лише 0,4 %, що є підтвердженням того, що аграрний сектор – це вже не державна форма власності, а приватна. А говорити, що готувати потрібно лише для державного сектору, напевно, було б меншою мірою некоректно, адже державний бюджет сьогодні формується за рахунок податків, у першу чергу, з бізнесу. Так що кадрами ми його маємо забезпечувати. Пам’ятаю, років три тому один із заступників міністра аграрної політики заявив, що для забезпечення кадрами аграрного сектору потрібно створити один приватний виш, який вирішить усі проблеми. А були ще й такі, які заявляли, що краще «заполучити» іноземного фахівця-аграрі

Картина відомого художника Казимира Малєвича «Чорний квадрат» для поціновувачів високого мистецтва – це недосяжний рівень, який повторити неможливо, хоча, до речі, він сам зробив декілька копій. Скажу відверто, далеко не всім цей шедевр авангардизму з його конструкцією і змістом доступний для сприйняття, а тим більше розуміння. Проте він є, ми його бачимо, але не все розуміємо, так само, як і реформи в освіті. У дійсності вони є, і проводяться вже майже 25 років, і можуть подобатись або не подобатись, але, безумовно, є важливою складовою перебудови пострадянського суспільства. Хочеться зробити повторення відомого для свого часу гасла, дещо змінивши його: «Є в реформах початок, немає в реформах кінця». Змінюються підходи до реформ та їх сприйняття: від авангардизму на початковій стадії до сучасного постмодернізму. Ми самі змінюємося. У свій час з легкістю і без обговорення ухвалили рішення щодо виведення молодшого спеціаліста з комфортної ніши – середньої спеціальної освіти